Чому так важко заспокоїтись, і зменшити тривогу
Сприйняття небезпеки та почуття власної вразливості, можливо, допомогли вам вижити у дитинстві. Якщо ви росли в несприятливих умовах, уміння розпізнавати небезпеку та її ранні сигнали були необхідною умовою вашого емоційного та, можливо, фізичного виживання. У вас могла сформуватися чудова здатність до розпізнавання небезпечних ситуацій та реагування на них.
На даному етапі вашого життєвого шляху, напевно, дуже важливо визначити, чи не надто ви сприйнятливі до небезпеки та загрози. Можливо, люди, які вас оточують у вашому теперішньому дорослому житті, не несуть такої загрози, як ті, що оточували вас у дитинстві. Ви можете також задуматися про те, чи відкривають ваші ресурси та можливості дорослої людини нові способи реагування на небезпеку та тривогу.
Когніції, які підтримують тривогу
• Коли ми маємо схильність переоцінювати ступінь ризику небезпеки (напр: якщо мій син запізнюється, то з ним 100% щось погане сталося);
• Переоцінка наслідків небезпечної події – зі всіх можливих варіантів ми передбачаємо найгірший (якщо мій син запізнюється, то його вкрали або його збила машина).
• Недооцінка власної здатності справитися з небезпечними подіями (наприклад, якщо я не знатиму відповіді на запитання, то це буде повний провал – я запнуся і втрачу дар мовлення)
• Румінативне тривожне мислення — «побудова сценаріїв» того, що може статися і це ходить по колу в наших думках.
• Значення фокусування уваги, селективної (вибіркової) уваги (наприклад, я не слухаю, що говорить мені співрозмовник, а лише думаю про те, чи мій голос не тремтить).
Поведінка, яка підтримує тривогу
• Поведінка уникнення (наприклад, через страх публічних виступів не проводжу семінари);
• Захисна поведінка («заходи безпеки»):
• Перевірки і сканування (наприклад, часті походи до лікарів, прислуховування до тіла через страх мати хворобу);
• Пошук інформації (наприклад, про різні хвороби, їхні симптоми);
• Залучення рідних (наприклад, говорити багато про свої тривоги для того, щоб вонизаспокоїли, прохання піти разом на вулицю, щоб не втратити свідомість тощо);
• Повторні походи до лікарів;
• Інші види захисної поведінки, наприклад, не дивитися людям в очі під час розмови, щоб непобачити їхнє розчарування чи насмішку; чи говорити по телефону в соціальних ситуаціях для того, щоб себе відволікти і менше взаємодіяти з людьми тощо.
