«Мій тато був нормальний. Він не бив та не пив».
- Тому що тато, який не кричав, — це ще не означає, що він був поряд.
- Тому що тиша — теж досвід, який формує переконання: я повинен/маю справлятися сам(а)», «мене не помітять, поки я не зламаюсь».
- Тому що мовчання не завжди про спокій. Іноді — про байдужість, яка ламає не гірше за крик.
Цю фразу я чую від багатьох клієнтів.
А потім — довгі історії про те, як складно довіряти, як соромно просити про допомогу, як боляче бути близько.
Що бачить дитина?
Дочка бачить маму, яка варить борщ, все тягне на собі, тихо плаче, а тато в цей момент нічого не каже.
І її мозок записує: кохання = біль, турбота = тихе виснаження.
Син чує: "Ти ж мужик - терпи". І бачить, як мама несе все роками, а тато каже: "З чого ти втомилася?" І хлопчик навчається: жінка – це тло, турбота – це слабкість, говорити про почуття – соромно
Що каже наука?
Дослідження Колумбійського університету:
діти, чиї батьки були емоційно відстороненими, у 2–3 рази частіше страждають від тривожних розладів та труднощів із довірою.
Джон Готтман:
«Дитина, яка бачить, як батько принижує матір, або сама стане такою, або вибере того, хто принижуватиме її».
Дитина не слухає — вона спостерігає. І те, що він бачить, стає його моделлю кохання. Або його травмою.
— Що було у вас?
— Які «тихі» сцени з дитинства ви пам'ятаєте й досі?
— Як вони впливають на ваші стосунки зараз?